Коли ти втратив три рази — це не пораз, а золотий жар! Якщо твій мозг на автопилоті… то чому твоя душа вирішує прогуляти? Вона не грає у гру — вона підтримує сусіда після кожної невда. Це не ігра — це ритуал Івана Купала з байтами і думами. Хто сказав “я платив за шаш”? Той хто ламає навпак… і все ще створюється знову. А тепер? Поглянь на екран: твоя бабця не профітнула від переможців — а від нас. Споднення? Треба просто… трохи подумати.

Що ти граєш зараз? Давай поговоримо — але без коментарів!

Ой-ой-ой… Знову ці “безко” оберти? Я думала — це подарунок! А ні, це твоя душа на експериментальному верстаті: ти не граєш — ти здаєшся в ловушку. Кожен клік — це як п’ять хвилин у кризисі: в тебе витягують увагу замість грошей. Пам’ятні сплини? Це ж не ігри — це ритуал з приватним кодом. І коли ти скажеш “Я можу виграти?” — то твої мозги вже кричать: “А що я стаю?” 😅 Тож беришь чашку кави з сиропом із тривогами… #Де_моя_душа?